 |
UNIT Factory - «Кремнієва долина» у Києві ?
Колись тут був мотозавод – про нього нагадує димова труба, що стримить над новобудовами. Тепер тут українська «Кремнієва долина». І, коли блукаєш парком високих технологій, що виріс посеред закинутої промзони, хочеться вщипнути себе, аби упевнитись: ти не мариш, це справді Київ.
Говорить керівник UNIT Factory Валерія Заболотна: «Це майбутнє. Це унікальний проект, який ми реалізовуємо тут в Україні. Це вихід на новий рівень підготовки спеціалістів у сфері ІТ».
Тут вчаться майбутні Стіви Джобси. І, як розповідають ініціатори проекту, школа кардинально відрізняється від усього, що пропонує сучасна українська освіта у сфері IT.
Навчання – як комп’ютерна гра. Виконав задачку, отримав бали, перейшов на наступний рівень. Жодних лекцій і викладача біля дошки. Є тільки програма, з якою треба впоратись, Ґуґл для довідки і товариш поряд.
Керівник UNIT Factory продовжує пояснювати: «Тут, коли ти застряг, повертаєшся направо, повертаєшся наліво, кажеш – так, хтось зрозумів, як це робити?»
Студентів не обмежують розкладом занять. У когось пік продуктивності о 7-й ранку, комусь краще працюється вночі. Та й програму, розраховану на три роки, кожен може опановувати у своєму індивідуальному темпі.
І – головне диво. Нічого не треба платити. Пройшов вступні випробування – значить, станеш студентом.
Валерія Заболотна, керівник UNIT Factory: «Насправді мені здається, що це є неймовірний шанс для дітей України побачити, що можна знайти себе тут, можна отримати освіту навіть якщо ти з регіону, навіть якщо ти не маєш гарний атестат, бо ми не дивимося атестат насправді. Навіть якщо у тебе не дуже гарна англійська мова... У нас тут є дуже різні студенти. Є кияни, забезпечені, із забезпечених сімей. У нас є іногородні, які не дуже можуть себе забезпечити, і ми маємо кухню, в якій вони можуть підігріти власну їжу, а не йти в кафе».
Cеред студентів не лише технарі. Є колишні історики, психологи, навіть колишні поліцейські. Не новачки у програмуванні і ті, хто починає з нуля. Катя Татарченко, яка вже має диплом інженера авіаційного університету, каже: «Для мене важко було навчатися в університеті, тому що це були нудні лекції, і я їх майже не відвідувала, більшість часу проводила на роботі. А сюди мені хочеться приходити, хоча тут немає вчителів і немає якихось жорстоких дедлайнів – типу, ти не прийшов на екзамен, все, ми тебе виганяємо. Ти просто хочеш сюди приходити, тому що тобі подобається».
Вона хоче вивчитись на програміста, щоб вдосконалювати безпеку польотів: «Оскільки зараз усі літаки автоматизовані, то високий фактор ризику залишається пов’язаний з комп’ютерними системами, які працюють на борту».
А студент Дмитро Пилипенко мріє, що колись на цьому місці буде його портрет. Каже – українські айтішники ще себе покажуть: «...Люди, які можуть побудувати світ інформаційних технологій в Україні. Оскільки Україна трошки пасе задніх».
UNIT розшифровується як «Українські національні інформаційні технології». І хоч проект поки що соціальний, інвестиції обіцяють окупитися. До фабрики програмістських талантів пильно придивляються інноваційні компанії, що полюють за світлими головами. Стажування «вшито» до навчальної програми, і це робота у реальних фірмах, над реальними комерційними проектами.
В українській «Кремнієвій долині» ще триває будівництво. Поряд із фабрикою кадрів зводять корпус для стартаперів. А в майбутньому технопарк обіцяє розростися до «міста в місті», де будуть зосереджені хай-тек компанії, інвестори та ІТ-професіонали світового рівня.
І навіть заводській трубі у цьому парку високих технологій обіцяють знайти застосування. Із неї зроблять мистецьку інсталяцію – найвищий у столиці арт-об’єкт.